Публікаціявсі друкуватиДрукувати

Україна – єдина. Розділяють її політики
2008-03-31 18:13:00

Україна – єдина. Розділяють її політики

Наприкінці минулого тижня в агентстві УНІАН відбулася прес-конференція керівництва новоствореної партії «Єдиний Центр». А напередодні, як було повідомлено, в Києві відбувся з’їзд цієї політичної сили.

Таким чином, на українській шахівниці з’явилася нова партія, поява якої, зрештою, була прогнозована експертами ще задовго до проведення з’їзду. Причому не лише вітчизняними аналітиками, але й у самих політичних колах майбутнє народження партії обговорювалося доволі жваво, звучали суперечливі оцінки і прогнози, іноді занадто сміливі і несподівані.

Чим зумовлена така прискіплива увага до нової політичної структури, і чи зможе свіжий гравець внести істотні зміни у конфігурацію сил, знайшовши адекватні відповіді на ті непрості, іноді драматичні питання, що їх постійно ставить українське політичне життя?

Схоже на те, що тенденції, котрі відбуваються на українському політичному полі впродовж останнього часу, можуть призвести до істотних метаморфоз і структурних змін на ньому. Здається, залишився позаду, мабуть, неминучий для будь-якої молодої і незрілої демократії період «диверсифікації» політичних пропозицій з боку різноманітних, здебільшого дрібних і абсолютно невпливових партій і партійок. Незважаючи на розмитість ідеологічних складових (вочевидь, ми ще недостатньо дозріли до цього), поступово формується кілька політичних напрямків «за інтересами», довкола яких групуються відповідні сили.

Разом з тим, передана у спадок від кучмівських часів диверсифікація кланово-корпоративних інтересів фактично призвела до жорсткої і неминучої за подібних обставин поляризації політичних сил. Фактично, кілька парламентських партій і блоків намагаються поділити Україну, орієнтуючись при цьому на певний політичний чи територіальний сегмент. До речі, свого часу, напередодні президентських виборів 2004-го року, в справі поділу країни на кілька «сортів» дехто зайшов надто далеко, за що, зрештою, і поплатився, перетворившись на політичного банкрута. Однак прямі і опосередковані спадкоємці невдахи, як тільки-но починається чергова виборча кампанія, знову витягують на світ Божий старі заяложені міфи, продовжуючи нав’язувати суспільству фальшиві і вкрай шкідливі постулати, суть яких зводиться до поділу громадян України на «своїх» і «чужих», «східняків» і «западенців». Причому нерідко один і той же політик, ні разу не заїкнувшись, у Львові на мітингах говорить одне, а в Донецьку – зовсім протилежне.

Не менш небезпечним є намагання окремих партій спиратися у своїй діяльності, особливо під час виборчих перегонів, на підтримку електорату переважно за територіальною ознакою. Подібна тактика призводить до неминучого протиставлення однієї частини країни іншій, що, зрештою, за наявності чималої п’ятої колони і розбалансованості суспільства, апріорі таїть у собі зерна сепаратизму, – в українських умовах явища надзвичайно небезпечного.

Зрештою, всі ці чинники, зрозуміло, не сприяють зміцненню основ державності. Постійні політичні катаклізми, зумовлені боротьбою за право посісти вагоміше місце у владно-суспільній ієрархії, призводять до розхитування державного човна, що робить Україну вразливою в теперішньому складному і багатовимірному світі, в якому все більше, на жаль, починає домінувати право сили, а не сила права.

Відповідно, поява нової партії, вже в назві якої зафіксована ідея єдності, і керівництво якої від самого почату декларує твердий курс на єднання країни, вселяє, з одного боку, оптимізм і сподівання на те, що в Україні знайдеться достатня кількість громадян, які, керуючись логікою здорового глузду і розумінням необхідності об’єднання зусиль, підтримають цей почин; з іншого, зрозуміло, це викличе (і вже викликало) спротив з боку тих, хто плекає амбітні плани, і для кого подібна ініціатива є вкрай небажаною, оскільки перешкоджає діяти за хрестоматійним принципом «поділяй і владарюй».

«Україна стомилася від політичних сил, які представляють або один регіон, або обслуговують амбіції своїх лідерів,  – заявив під час прес-конференції в агентстві УНІАН лідер «Єдиного Центру», народний депутат Ігор Кріль. – Суспільству потрібна нова політична сила, яка об’єднає зусилля здорової прагматичної  та патріотичної частини громадян України». За словами І. Кріля, новопостала партія – це концентрація зусиль на доведенні помилковості тези про роз’єднану державу. «Україна – єдина. Розділяють її політики»,  – заявив він.

Нова партія однозначна в своїй підтримці чинного президента. «Ми – партія Президента України Віктора Ющенка. Ми підтримуємо його дії,  і забезпечимо виконання його програми та намірів», – заявив І. Кріль. Подібна декларація, якщо її сумістити з заявленою потребою об’єднання зусиль «здорової прагматичної  та патріотичної частини громадян України», чітко фіксує місце розташування «Єдиного Центру» у вітчизняному суспільному спектрі.

Немає сумніву в тому, що за теперішніх умов успішна діяльність потужної політичної структури, яка, керуючись державницькими інтересами, в своїй роботі намагатиметься об’єднати зусилля тих, хто розуміє міру відповідальності, є вкрай необхідною для суспільства. Однак видається, що зроблено лише перший крок на, будемо сподіватися, тривалому і результативному шляху. При цьому, не боячись помилитися, можна спрогнозувати опір, причому одразу з кількох боків, який чинитиметься новій ініціативі. Зрештою, дехто вже публічно висловився стосовно цього – звичайно ж, у міру своєї примітивної культури. Інші, не сумніваймося – на черзі.

Однак, як відомо, хоч би як пси не гавкали, а караван – коли його ведуть умілі провідники – прямує далі. Тепер, коли «Єдиний Центр» став чинником суспільного життя країни, багато що в його діяльності і результатах залежатиме від тих, хто звалив на свої плечі нелегку ношу.

Якими можуть бути перспективи нової партії, і чи зможе, як вже зазначалося, свіжий гравець внести істотні зміни у конфігурацію сил на українській політичній шахівниці?

Звісно, прогнози – річ невдячна. Однак наразі видається, що дія нової партії буде результативною. Головний аргумент у подібній логіці – наявність суспільного запиту на подібну політичну силу. Безперечно, в кожному з основних таборів, крім партійних «яструбів», є також політики, котрі розуміють, які загрози і виклики очікують країну у разі, якщо й надалі на найвищому рівні триватимуть популістські змагання за те, хто краще збреше й солодше наобіцяє, і в яку прірву можуть завести Україну спекулянти, котрі під прикриттям демагогічної патетики давно і справно «люблять» Україну до глибини власної кишені. Подібне розуміння існує також і в суспільстві, незалежно від політичних поглядів громадян чи місця їхнього проживання.

Країні потрібна врівноважена стабільна політика без кризових рішень і спрямованість політики на інтереси громадян без дестабілізуючих економіку дій.

Останні публікаціївсі

Газета "Єдиний Центр"всі